Головна Пошук
робота на Тему

 

Вирішення конфліктів і їх попередження - [Реферат]


У найбільш загальному вигляді конфлікт можна визначи­ти як загострення суперечностей, що виникають у ре­зультаті відмінності у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасника­ми як несумісні з їх власними. Це супроводжується спро­бами примусового нав'язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості та протиборства.

Основними складовими конфлікту є: учасники кон­флікту; причини його виникнення; сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла (насправді чи уяв­но); спрямованість і емоційна виразність дій конфліктуючих.

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компо­ненти (сторони) - пізнавальний, емоційний, вольовий. Піз­навальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напру­женості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на ціліс­ному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, дета­лях); загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'яза­них з контактами конфліктуючих у минулому; низьку кри­тичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенден­ційність та упередженість оцінок.

Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаєм­на антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобли­вість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емо­ційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонст­рується у спілкуванні.

Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно - словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте на­в'язування своєї точки зору.

Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу вивляючись по-різному.

Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різно­му. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

Конфлікт може виникнути непередбачене (випадково, си­туативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), заго­стрюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюван­ні» родичами, близькими - аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

Основними ознаками конфлікту як психологічного фе­номену є:

1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демон­стративної форми. Таке протиріччя може виникнути влас­не як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учас­ників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;

2) зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негатив­ної спрямованості мінімум однієї, а частіше - обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;

5) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, посту­пове розширення арсеналу використовуваних засобів - осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.;

4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емо­цій аж до їх повної безконтрольності.

Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні та су­б'єктивні, причому в обох випадках вони негативно вплива­ють як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

Об'єктивними причинами конфліктів у колективі мо­жуть бути: недоліки в організації роботи, невідповідне мате­ріально-технічне забезпечення діяльності (нестача технічних засобів, перенаселеність службових кабінетів), нераціональ­ний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість пра­цівників роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи (відділи, підрозділи тощо) без врахування психологіч­ної сумісності учасників. Стосовно конфліктів у сім'ї - це пе­редусім матеріальні нестатки, побутова невлаштованість. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особис-тісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загост­рення стосунків між людьми.

Власне суб'єктивними причинами є: негативний соці-ально-психологічний клімат, невідповідність офіційної та неофіційної структур колективу (протиборство між керівником і неформальним лідером, ворожнеча між окремими нефор­мальними групами), негативні риси характеру та деякі особ­ливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання та вит­римка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність), наявність психологічних бар'єрів.

Конфлікт може викликатись відразу кількома причинами, одна з яких - основна, базова, а інші можуть не усвідомлю­ватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисципліно­ваність пояснюється великим обсягом роботи, недоліками в роботі громадського транспорту). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж пов­ністю заміняють первісні.

Дослідження свідчать, що переростання конфліктів у злочи­ни на грунті сімейно-побутових стосунків частіш за все зумов­люється пияцтвом (87,4 %), причому значна кількість потер­пілих (17,5 %) також зловживали спиртними напоями. Більше половини злочинців раніше були засуджені, з них 40,7 % - за злочини в сімейно-побутовій сфері. У них виявлені такі риси характеру: агресивність - 77,4 %, брутальність - 71,5 %, зло­бливість - 4б,4 %, жорстокість - 27,6 %, цинізм - 26,6 %. Не­гативні емоційні та вольові якості стали грунтом для виник­нення і загострення конфліктів у переважній більшості випад­ків, а у значної кількості осіб раніше констатувалися психічні відхилення в межах осудності (21,6 % перебували на обліку в медичних закладах із приводу психопатії, розумової відста­лості, зловживання токсичними речовинами та алкоголем).

Зазначені конфліктні ситуації тривали досить довго (74,1 % - понад 6 міс.) і виявлялися в бешкетах (92,9 %), об­разах (83 %), бійках (65,2 %), загрозах життю та здоров'ю (51,2 %), причому приводом для цього могла бути як неправо­мірна, так і правомірна поведінка потерпілого (наприклад, за­уваження з приводу антисуспільної поведінки, спроби попере­дити злочин, повідомлення в міліцію). В останньому випадку злочинне реагування на правомірну поведінку зумовлюється певними чинниками: низьким рівнем розвитку, зловживанням спиртними напоями, неповагою до інших людей тощо.

Кожен конфлікт має свою динаміку, він виникає і розви­вається протягом певного часу. Динаміка конфлікту - це послідовна зміна його стадій, що характеризують конфлікт з моменту його виникнення до вирішення.

Виділяють чотири основні стадії конфлікту.

Перша - виникнення конфліктної ситуації На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має намірений харак­тер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострю­ється із ініціативи однієї з сторін.

Друга - усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, супер­ницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної - визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гост­рої форми і досягти перемоги.

Третя - зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбува­ється відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторо­ни можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких перегово­рів - взаємні поступки.

Четверта - вирішення, завершення конфлікту. На цій ста­дії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють до­сягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвиваєть­ся далі; в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, як­що враховувати різноманітність ситуацій, в яких виникає кон­флікт, та форм його перебігу. В одних випадках вони чітко ви­являються, в інших - сполучаються, зливаються одна з одною, що зокрема характерно для швидкоплинних конфліктів. Інко­ли не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішитись повністю, частково чи не виріши­тись зовсім (удаване вирішення). В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Невирішений конфлікт може трансформуватися із міжособистісного у внутріособистісний, що супроводжується тяжкими переживан­нями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів, хоча зовні все виглядає пристойно. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується награ­ною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

Правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшу­ють, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про ви­бір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, про­філактики його можливих деструктивних наслідків, чим знач­но зменшує негативні наслідки протиборства.

Слід відзначити, що динаміка конфлікту значною мірою визначається тим, яка стратегія поведінки в конфліктній си­туації раніше сформувалась у його учасників. Ця стратегія визначається двома параметрами: 1) наступальність, 2) коопе-ративність. Перший - це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий - здатність враховувати інтереси іншого. Сполучення цих параметрів дає п'ять тактик поведінки:

1) співробітництво (висока наступальність і висока коопера-тивність) - дії спрямовані на пошук рішення, що задоволь­няє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

2) протиборство (висока наступальність і слабка кооператив-ність) - прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

3) поступливість (слабка наступальність і висока коопера-тивність) - орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

4) уникнення (слабка наступальність і слабка кооператив-ність) - прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

5) компроміс (середні значення наступальності і коопера-тивності) - прагнення врегулювати розбіжності, поступа­ючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прий­няття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторо­ни повною мірою.

Правильною може бути кожна зі стратегій, усе залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди мають тенден­цію користуватися однією стратегією у всіх випадках життя, причому часто вважаючи протиборство єдиним засобом роз­в'язання конфііктної ситуації.

Слід відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись як у результаті прийняття та реалізації системи заходів ціле­спрямованого впливу на обидві протиборствуючі сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль. «Мимовільне затухання» конфлікту може статись через ви­никнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попе­редні переживання мовби відсуваються на другий план. Ок­ремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» - непродуктивна, бо втрати (об'єк­тивні та суб'єктивні) від конфлікту надто великі, а інколи й непоправні.

При вирішенні конфліктів найбільш психологічно ефек­тивними є такі напрями:

1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу - доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство ви­являється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «На­що нам ці додаткові проблеми?» та ін.);

2) досягнення взаєморозуміння - передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є оче­видним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учас­ників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових мо­ментах, що не є принциповими та болючими для учас­ників конфлікту, а потім поширюється на інші питання;

3) переведення конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень - виявляється у забороні нетактовних нападок, об­раз, погроз із метою подолання надмірного збудження сторін та регулювання їх взаємовідносин. Це має здійсню­ватися спокійним голосом, без упередженості: підкреслю­ється незначність приводу, через який виник конфлікт, та необхідність його вирішення, робиться спроба переклю­чити увагу учасників на інші аспекти діяльності, не пов'я­зані з предметом загострення стосунків між ними;

4) трансформація мотивів конфронтації (протиборства) у мотиви пошуку згоди - здійснюється за допомогою роз'яснення небажаних наслідків конфлікту для його учас­ників та оточення (родичів, близьких, колективу тощо), аморальності боротьби заради задоволення власних егоїс­тичних інтересів. Зміна позиції та пошук згоди не є про­явом слабкості, поразки, це нормальний шлях регулюван­ня взаємостосунків між людьми.

Конкретними засобами вирішення конфлікту можуть бути:

1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення;

2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках;

3) поступове згладжування протиріч;

4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілку­вання на певний час, повне припинення стосунків між ними.

Якщо йдеться про втручання працівників правоохорон­них органів у сімейно-побутовий конфлікт, доцільна така по­слідовність дій:

1) роз'єднати конфліктуючих, ізолювати їх один від одного;

2) вислухати конфліктуючих поодиниці, щоб дати їм змогу виговоритися, знизити емоційну напруженість, а самому зробити попередні висновки. Слід пам'ятати, що одержа­на таким чином інформація надто експресивна та досить упереджена;

3) з'ясувати думку свідків та інших зацікавлених осіб, зібрати додаткову інформацію про особливості особистості кон­фліктуючих, мотивацію їх поведінки та причини виник­нення конфлікту;

4) прийняти попереднє рішення про можливі шляхи вирі­шення конфлікту, пам'ятаючи при цьому, що не буває аб­солютно правої та винуватої сторони;

5) вислухати конфліктуючих уже в присутності один одного, скоректувати їх висловлювання та оголосити своє рішення;

6) організувати спостереження за конфліктуючими протягом певного часу. Це необхідно, бо "їх поведінка у вашій при­сутності відрізняються від звичайної побутової, а негатив­ні емоції та почуття інерційні і можуть зберігатися протя­гом тривалого часу. Особливу увагу слід приділити при цьому конфліктуючій стороні, яка більш неправа, і після стороннього втручання відчуває значний дискомфорт.

Не менш важливим є питання про попередження конфлік­тів. Попередити конфлікт - означає завчасно збагнути мож­ливість його виникнення та усунути причину. Для цього пот­рібно пам'ятати, що людина, як правило, конфліктує в суб'єк­тивно значимій для себе ситуації, з якої не бачить іншого виходу. Щоб запобігти цьому, спробуйте зрозуміти, чому да­на ситуація така важлива для вашого партнера, чому вона вик­ликає такі переживання.

Причина не завжди «в сьогоднішньому», конфлікт може бути відстроченим у часі. Людину образили, повелися з нею несправедливо, але вона чомусь не змогла належним чином (у власному розумінні) відповісти; напруженість у стосунках поступово накопичується, і врешті-решт конфлікт спалахує з незначного, зовні неадекватного приводу, причому супереч­ка, яка виникла у сфері ділових стосунків, може трансформу­ватись на особисті відносини і навпаки. Метою стає бороть­ба сама по собі, психологічний зміст якої - довести свою ви­щість над суперником.

Існують досить прості, але ефективні правила поведінки, щоб не провокувати конфлікт:

- при поганому настрої чи в момент роздратування обмеж­те спілкування;

- якщо відчуваєте, що зустріч із людиною чи ситуація можуть викликати у вас роздратування, завчасно підготуйтесь до такого контакту;

- керуйтеся здоровим глуздом і завжди обирайте розумну лінію поведінки;

- ваші слова та дії мають бути правомірними і зрозумілими для оточуючих;

- не прагніть принизити співбесідника, бо в цьому випадку дуже велика ймовірність отримати зворотну реакцію;

- не наполягайте на тому, чого людина безсумнівно не мо­же виконати.

Найбільш типова форма ексцесів, що сигналізують про конфлікт, - взаємна лайка, яка сама себе живить: різке слово викликає грубість у відповідь, докір - стимулює відповідну реакцію, але вже на іншому рівні, більш експресивно. Щоб не втягнутись у конфліктну ситуацію, будьте підкреслено спокій­ні: тримайтесь упевнено, говоріть стримано і владно, уникай­те багатослів'я, дивіться співбесіднику в очі. Витримка не при­нижує вашого авторитету, а надто емоційна реакція - є де­монстрацією слабкості та невпевненості у своїй правоті.

Таким чином, конфлікт - складне психологічне явище, що може мати багато різновидів залежно від причин виникнення, кількості і складу учасників, форми вияву, результатів та ін. Ко­жен конфлікт розвивається і має певну послідовність стадій. Під час конфлікту його учасники займають різні (часто - про­тилежні) позиції, по-різному усвідомлюють та переживають си­туацію, що виникла. Для попередження і вирішення конфліктів доцільно дотримуватись певної послідовності психологічно оптимальних дій з урахуванням конкретної ситуації.


Література

 

1. Баев О. Я. Конфликтные ситуации на предварительном следст­вии. - Воронеж, 1984.

2. Бандурка A M., Друзь В. А Конфликтология. - Харьков, 1997.

3. Водолазский Б. Ф., Гутерман M. П. Конфликты и стрессы. - Омск, 1986.

4. Ішмуратов К. І. Конфлікт і згода. - К., 1996.

5. Лупьян Я. А Барьеры обвинения, конфликты, стрес. - Минск, 1986.

6. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. - К, 1991.

7. Юридическая конфликтология. - M., 1995.

Вирішення конфліктів і їх попередження - [Реферат]

Дані

розмір: 64,5 кб
скачувань: 550
Автор:

 

сантехник сумы