Головна Пошук
робота на Тему

 

Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу - [Реферат]
 

1. Загальна характеристика культури Стародавнього Єгипту.

2. Культура Месопотамії (Передньої Азії).

3. Особливості культури Стародавньої Індії.             

4. Культура Стародавнього Китаю.

Висновки

 

 

ВСТУП

 

Нахил до художньої діяльності людина виявила на зорі свого існування. Творчість стала для неї могутнім за­собом пізнання навколишнього світу і важливим фактором подальшого розвитку.

Перші кроки образотворчого мистецтва припадають на епоху пізнього палеоліту (від грец. "палеос" - давній і "літос" - камінь), тобто на пізній період давньокам'яного віку. У періоди кам'яного віку, так звані Оріньяк (40- 30 тис. років до н.е.), Солютре (20-15 тис. років до н.е.), Мадлен (15-10 тис. років до н.е.), первісні люди залиша­ли свої уявлення про реальний світ на скелях і стінах пе­чер у вигляді малюнків, у різьбленні по каменю і кістці, у рельєфах і круглій скульптурі.

До найдавніших зображень належать відбитки людських рук, контурні малюнки тварин (зокрема, оленя, бика, коня, ведмедя), а також переплетення хвилястих ліній. Культура оріньякського періоду представлена і першими пам'ятка­ми круглої скульптури.

В епоху Солютре спостерігається певний прогрес у ху­дожньому пізнанні світу. Постаті тварин малюються більш чітко і впевнено.

Високого мистецького рівня досягають розписи в печерах Фон де Гом (Франція), Кастільйо (Іспанія).

Розквіт мистецтва палеоліту припадає на епоху Мадлена. Первісні художники малюють коней, що скачуть, чорних биків, корів з телятами, поранених бізонів і носорогів. Най­більш відомі розписи цього періоду знаходяться в печерах Альтаміра (Іспанія), Ласко, Комбарель (Франція) та інших.

Новий етап розвитку первісного мистецтва спостерігаєть­ся в пам'ятках середньокам'яного віку - мезоліту (X- VII тис. до н.е.). У цей час людина винайшла лук і стріли.

Наскельне мистецтво мезоліту дає яскраві зразки бага­тофігурних динамічних сцен: військових дій, колективного полювання, збирання меду тощо.

Новокам'яна епоха, або неоліт (VI-IV тис. до н.е.), наступний, більш високий щабель у розвитку людства. У цей час виникає скотарство, землеробство, гончарство.

З епохи неоліту залишилися малюнки, висічені на ске­лях, які зображають різних звірів; надалі розвивається скульптура; стає популярним оздоблення домашнього на­чиння. До найбільш яскравих прикладів художньої куль­тури даного періоду належать наскельні зображення в рай­оні ріки Ангари, в Узбекистані, Іспанії та інших місцях.

Шедевром неоліту вважається трипільська культура (верхня течія Дніпра), характерною особливістю якої є інтенсивний розвиток круглої скульптури і кераміки. Трипільський посуд оздоблений геометричним орна­ментом.

У наступний період - вік міді - бронзи - створюються мегалітичні (з великих каменів) споруди. Ці пам'ятки за будовою і формою поділяються на три типи: менгіри - вертикально встановлені брили, які іноді утворюють алеї; дольмени - кам'яні брили, поставлені вертикально і пе­рекриті плитою (вони дещо нагадують житло); кромлехи - кола з вертикально розміщених каменів. Мегалітичні спо­руди деякі вчені схильні пов'язувати з культом поховаль­них ритуалів.

Залізний вік (II-І тис. до н.е.) є останнім у циклі роз­витку первісного мистецтва і початком процесу розкладу первіснообщинного ладу. На території колишнього СРСР знайдено велику кількість пам'яток скіфської культури, в Західній Європі - гальштатської.

 

 

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

 

Культура Стародавнього Єгипту, що бере свій ви­ток з III тис. до н.е. (офіційна версія), є однією з найста­ріших і унікальних культур Сходу.

У стародавніх єгиптян, ймовірно, вперше в історії куль­тури ми знаходимо високий розвиток почуття краси. Єгип­тяни прагнули надати краси усім предметам. Проте вони не виготовляли чудові речі виключно заради їхньої краси. Всі предмети служили якійсь практичній потребі.

Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світо­вої релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та ви­щою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з пра­давніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в "загробний світ", у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

Проте єгипетська культура розвивалася дуже повільно, являючи типовий зразок застійної давньосхідної культури.

Хронологічними рамками стародавності єгипетської культури є приблизно III тис. до н.е. - IV ст. н. е. Вона поділяється на п'ять періодів: 1) Стародавнього царства (III тис. до н.е. - XXIII ст. до н.е.); 2) Середнього царства (XXI - XVIII ст. до н.е.); 3) Нового царства (XVI -XI ст. до н.е.); 4) Пізнього царства (І тис. до н. е. - IV ст. до н. е.); 5) Еллінський і Римський періоди (IV ст. до н.е. - Уст.н.е.).

Мистецтво Стародавнього Єгипту розвивалося понад 6 тис. років. Дивовижні пам'ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва зберегли до наших днів історію цивілізації у долині Нілу. Вони і сьогодні вражають досконалістю форм і конструкцій, реалістичною достовірністю, високим рівнем художньої майстерності.

Єгипетський народ створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив на античну та арабську літератури. Авто­ритет єгипетської науки, зокрема математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому світі був досить питомим.

Художня культура Стародавнього Єгипту відбила роз­виток класових взаємин рабовласницького суспільства. У ній знайшли відображення разючі контрасти між соціаль­ним становищем могутнього володаря, намісника Бога на землі - фараона, землевласницької верхівки, служителів релігії - жерців та простих трудівників - землеробів, мис­ливців, будівельників, гончарів.

Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і це значною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації ху­дожніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам. Та попри все протягом тривалого періоду єгипетська ху­дожня культура розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.

Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі інші види певним чином залежали від неї.

Монументальність форм - ось що перш за все впадає у вічі при знайомстві із самобутньою єгипетською культурою. Грандіозність архітектури царських поховань визначала стиль скульптури, стінопису, які складають єдиний ан­самбль з архітектурним комплексом.

Попередницею піраміди була так звана мастаба - ка­м'яна чи цегляна споруда прямокутної форми. З часом прагнення вирізнити з-поміж інших поховань царське веде до збільшення розмірів поховання - спочатку в периметрі, а потім і по вертикалі. Однією із перших споруд, де вия­вилася ця тенденція, є піраміда фараона Джосера на рівнині Саккара (XXVIII ст. до н.е.). її конструкція, зав­вишки 60 м, складається з кількох прямокутників, зведе­них один на одного - від найбільшого до найменшого. Вік цього велетня монументальності 4700 років. Зберег­лося ім'я творця самої грандіозної будови, зодчого Імхо-тепа - архітектора, астронома і лікаря.

Наявною ілюстрацією історії є піраміди поблизу Гізи, які дають повне уявлення про характер і розмах єгипетсь­кого поховального будівництва періоду Стародавнього цар­ства. Величезні гробниці фараонів IV династії Хеопса, Хефрена, Мікеріна - пам'ятники праці сотень тисяч рабів - височать серед піщаної пустелі неподалік від Каїра.

Цьому архітектурному комплексу, до складу якого вхо­дять, крім трьох пірамід, колосальний сфінкс, ритуальні храми та численні піраміди-супутниці, де поховано родичів фараона і знаті, властиві чіткий ритм і сувора геометрія.

Найбільш грандіозною за параметром та площею в Гізі є піраміда Хеопса, побудована архітектором Хеміуном. Висо­та її без шпилю 143,2 м. Складена піраміда з 2 300 000 кам'я­них брил вагою по 2,5 т кожна.

У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса. Міф про чудесне воскресіння його породив вірування людей у загробне життя, яке, у свою чергу, зумовило виникнення й розвиток портретної скульптури. Вважалося, що душа померлого може перебувати в його скульптурному зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті значно поши­рився звичай ставити в місцях поховання статуї.

Давньоєгипетську скульптуру характеризує високий ступінь розвитку, незважаючи на суворі релігійні канони.

Статуям властива симетричність фігур, статичність поз, спокійна зосередженість обличчя. Все це ми спостерігає­мо в зображенні фараона Хефрена. Фронтальне положен­ня статуї, узагальненість форм, обличчя, позбавлене афек­тації, погляд, спрямований вдалечінь, - такі риси скульп­тури продиктовані культовими вимогами, з покоління в покоління залишаючись характерними ознаками єгипетсь­кої пластики. Єгипетські скульптори прекрасно володіли технічними можливостями різних матеріалів: граніту, але­бастру, піщанику, дерева, міді тощо.

Про високий рівень скульптури свідчать портретні ста­туї фараонів IV династії Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули донести творці різця, - зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзнача­ються точним відтворенням пропорцій натури і прекрас­ним моделюванням форм.

У цей час розвивається і дрібна пластика. Широкого розповсюдження набули статуетки селян, слуг, рабів. Ос­кільки ці твори зображали представників нижчих верств, скульптори мали право не додержуватись канону. Тому статуетки вражають своєю життєвістю, точним відтворен­ням занять давніх єгиптян. Значне місце в мистецтві Старо­давньому Єгипту посідають монументальний розпис і рельєф.

Єгипетські майстри стінопису користувалися барвника­ми мінерального походження. Білу фарбу одержували з вапняку, червону - з червоної вохри, зелену - з малахіту, жовту - з вохри, блакитну - з лазуриту.

Зміст настінних розписів залежав від їхнього призначен­ня: в поминальних храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених, полювання, розповідали про сівбу, жнива, риболовлю, полювання в заростях Нілу, пра­цю ремісників.

Подібні сюжети виконувалися і технікою рельєфу. У скульптурі Древнього царства спостерігаються обидва види єгипетського рельєфу: барельєф і контррельєф (заглиблення контурів на поверхні каменю).

Період Середнього царства відзначається боротьбою за об'єднання Єгипту, в результаті якої владу в країні захопи­ли південні володарі. Столиця країни переноситься з півночі у місто Фіви (єгипетська назва Уасет), де розпочинається інтенсивне спорудження царських гробниць і храмів.

Найвидатнішим у фіванському некрополі є поминаль­ний храм в Деїр-ель-Бахрі царя Ментухотепа І, родоначаль­ника XI династії, котрий завершив об'єднання країни. На стінах збереглися численні рельєфи, виконані в стилі по­передньої епохи. Цікавою особливістю будови є спряму­вання з центру храму невисокої піраміди на масивному цоколі, обличкованої плитами білого вапняку. Та головною архітектурною відзнакою споруди постає фантастична багатоколонність - 254 колони. Перед рештками колонади храму можна побачити сліди 6-ти десятків ям, вирубаних у скелі через рівномірні проміжки. Призначення цілком од­нозначне - для зелених насаджень. Отже, колись перед царським некрополем буяв декоративний сад...

Загалом мистецтво Середнього царства позначено праг­ненням наслідувати пам'ятники Стародавнього царства. Продовжується будування пірамід, щоправда, менших за розмірами. Запозичення давніх зразків спостерігається та­кож у скульптурному портреті, який втілює ідеалізований образ царя-бога.

Фіванські майстри створюють ряд прекрасних портретів, наприклад, Сенусерта III, Аменемхета III, де відчутні спроби передати внутрішній світ цих фараонів, їхні характери.

Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин: диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.

Реалістичні пошуки митців середньоєгипетських номів мали величезний вплив на подальший розвиток мистецтва впродовж усього періоду Середнього царства. Цей, віднос­но вільний від релігійних канонів, стиль був перейнятий фіванськими майстрами і знайшов втілення навіть у царсь­кому портреті.

Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу ува­гу знову починають приділяти будівництву царських гроб­ниць і храмів.

Однією з найбільш відомих храмових споруд був так зва­ний Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII ди­настії. Площа храму сягала 72 тис. м2 Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особли­ву роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися го­ловами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий - середній. Уперше в храмо­вому будівництві ворота оформляються двома пілонами.

Усі досягнення майстрів Середнього царства були ваго­мим внеском у загальноєгипетську культуру.

Внаслідок загарбницьких війн, які Єгипет у цей період успішно вів у Сирії та Нубії, розширилися його кордони і значно зміцнилася держава. Збагачується царська скарбни­ця, поповнюється численна армія рабів. У столиці - Фівах - знову широко розгортається будівництво палаців та храмів.

Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом зна­ходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище.

Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зобра­женнями богів і царів, сфінксами, високими стелами, на­стінним живописом, рельєфами.

Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично.

Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок

Останні спалахи високої мистецької культури спостері­гаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який нама­гався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбу­лося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII-VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила (цар Асаргаддон) Ассирія (при­близно 670 р. до н. е).

Короткий розквіт єгипетської культури припадає на пе­ріод правління саїської династії (VII-VI ст. до н.е.). Ха­рактерним для всіх видів мистецтва стає особливе тяжіння до художніх форм Стародавнього царства. Пишність поми­нальних гробниць "саїського ренесансу", багатство їхньо­го внутрішнього декору, реалістичне трактування скульп­турних портретів, розквіт художніх ремесел - усе це мало вплив на подальший розвиток єгипетського мистецтва, незважаючи на тяжкі наслідки перського завоювання (525 р. до н.е.).

Мистецтво Стародавнього Єгипту мало надзвичайно велике значення для історії світової культури. Його вплив простежується в майбутньому, в культурах інших народів. А чудові пам'ятники єгипетського мистецтва і сьогодні хвилюють нашу уяву своєю високою майстерністю, велич­ним розмахом, реалістичною вірогідністю.

2. КУЛЬТУРА МЕСОПОТАМІЇ

У IV-І тис. до н.е. в Месопотамії виникли рабовлас­ницькі держави, а саме: Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія, Мітанні та інші.

Необмежена деспотична влада царя, релігія з її культом жорстоких і всесильних богів, поставлена на службу деспотії, загарбницькі війни за право володіння землями і рабами - характерні для держав Стародавнього Сходу. В умовах рабовласницького суспільства мистецтво було покликано прославляти, насамперед, панівні класи. Але, незважаючи на це, мистецтво східного регіону досягло значних успіхів.

Характерним для мистецтва Стародавнього Сходу було обов'язкове дотримання усталених норм побудови худож­нього образу.

Одними із найбільш ранніх культур Передньої Азії були культури країн, що знаходяться в басейні річок Тигру і Єфрату (Месопотамія, або Межиріччя).

Насамперед, слід виділити мистецтво Шумеру (IV- III тис. до н.е.), країни на півдні Передньої Азії.

Завдяки археологічним розкопкам було відкрито кілька ранніх храмів, присвячених богам. Головні особливості цих споруд є характерними для архітектури Передньої Азії. Ос­новним будівельним матеріалом служила висушена на сонці цегла. Храми зводилися на високій штучній платформі, сті­ни ділилися вертикальними нішами, вікна мали вигляд вузьких щілин, приміщення розподілялися довкола внут­рішнього відкритого двору.

Типовим для шумерської архітектури III тис. до н. е. є храм в Ель-Обейді (за 6 км від міста Ур), що стояв на цег­ляній платформі. Стіни храму членувалися вертикальними нішами. Над входом був налагоджений на стовпах навіс, з двох боків його охороняли дерев'яні статуї левів. Поверх­ню стін прикрашено трьома стрічками фризів із зображен­ням священних птахів і звірів, а також ритуальних сцен. Колонки на фасаді декоровані інкрустацією перламутром і кольоровим камінням. Над вхідними дверима - горельєф: левоголовий орел (грифон) тримає кігтями двох оленів. Ця композиція згодом стала популярною, і її почали пов­торювати.

У шумерів виник зікурат - вид багатоярусної (3-7 яру­сів) культової споруди із святилищем головного бога на верхньому ярусі. Деякі зікурати були заввишки 40 м. Усі вони вражали монументальними формами, чіткими про­порціями, масивними об'ємами. Зікурат в архітектурі Передньої Азії набув такої самої популярності, як піраміда в архітектурі Стародавнього Єгипту.

Скульптура Шумеру тісно пов'язана з релігійною куль­товою і військовою тематикою. Статуеткам властиві видов­жені або присадкуваті пропорції, великі інкрустовані очі, окремі деталі ледь намічені. Статуетки відзначаються вираз­ністю при всій умовності стилю їх виконання.

Особливе місце серед скульптурних пам'яток Шумеру посідають рельєфи. У них своєрідна тематика зображень і композицій. Як правило, постаті царя чи бога виділяють­ся збільшеними розмірами, постаті ж воїнів виконані у меншому масштабі, у статичних позах. Голова і ноги фігур подані в профіль, а очі і плечі - у фас. Рельєфні зобра­ження "читаються" по горизонталі.

Вершиною рельєфної пластики Шумеру можна вважа­ти стелу, присвячену перемозі правителя міста Лагаша над сусіднім містом Уммою (ХХУ ст. до н.е.). З одного боку стели зображено верховного бога Лагаша, який тримає сітку з впійманими ворогами, з другого - правителя Лагаша на чолі війська, яке карає переможених.

Значних успіхів мистецтво Шумеру досягло в галузі ху­дожнього ремесла (виготовлення виробів із золота, срібла, кольорових каменів).

У другій половині III тис. до н. е. в результаті безперервних війн більша частина Межиріччя потрапляє в залежність від міс­та Аккада. Його цар Саргон називав себе "царем чотирьох сторін світу" і прагнув об'єднати всі землі в державу. У сере­дині XIX ст. був розкопаний грандіозний палацовий комплекс, завдяки якому археологи пізніше встановили, що це залишки древнього міста Дур-Шаррукіна, збудованого Саргоном II.

Аккадське мистецтво, у порівнянні із шумерським, відзна­чається більшою досконалістю у відтворенні реальних форм. Уявлення про нього дає стела на честь перемоги царя Нарам-сіна над гірськими племенами. Невідомий майстер із знанням справи відтворює людські постаті, вільно розміщуючи їх на пло­щині каменя. Царя він зобразив у короткому одязі, що дало змогу підкреслити будову людського тіла. За Нарамсіном піднімається в гори його військо, рухи чоловіків життєво пе­реконливі. Автор застосовує в композиції елементи пейзажу.

Після розпаду Аккадського царства (XXIII - XXII ст. до н.е.) нове піднесення пережили південношумерські міста Лагаш і Ур.

Збереглося кілька статуй правителя Лагаша Гудеа, що стоїть або сидить у молитовній позі. Статуї відзначаються монументальністю, портретною схожістю, високим технічним рівнем виконання. На увагу заслуговує і жіноча мар­мурова голова з очима, інкрустованими ляпіс-лазур'ю (мінерал синього кольору), виконана майстром з Ура.

На початку II тис. до н.е. значно зростає роль Вавилона. У цей період особливо зміцнюється рабовласництво, обожествляється влада царя. За Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) інтенсивно розвиваються наука, література, мистецтво.

Одним з кращих скульптурних пам'яток цього періоду є рельєф із зображенням бога сонця і правосуддя Шамаша, що вручає царю Хаммурапі символи влади.

Про зростання на початку II тис. до н.е. культури і мис­тецтва Передньої Азії свідчать розкопки сучасного Вавилону міста Марі. Великий палац із службовими і житловими при­міщеннями, єдині вцілілі пам'ятки давньовавилонського на­стінного живопису культового значення, статуетки, рельє­фи - усе це яскраво свідчить, що мистецтво у ті далекі часи відігравало значну роль у житті суспільства.

Новий злет могутності Вавилона припадає на VII-VI ст. до н.е. За царя Навуходоносора II (605-562 до н. е.) у сто­лиці здійснюється велике будівництво. До найвідоміших пам'ятників цього періоду належать зікурат заввишки 90 м, який пізніше одержав назву Вавилонської башти, і один з трьох царських палаців, де знаходилися знамениті "висячі сади Семіраміди" - зелені насадження на штучних тера­сах, зроблені за наказом царя у подарунок улюбленій дру­жині. Відома також кам'яна брама Іштар, прикрашена багатокольоровою глазур'ю із багатьма рельєфними зобра­женнями диких звірів і фантастичних істот.

Значну роль в історії Передньої Азії на початку І тис. до н.е. відіграла Ассирія, що вела безперервні загарбницькі війни на Стародавньому Сході.

Провідним видом мистецтва була архітектура. Ассирій­ські царі особливу увагу приділяли будівництву фортець і палаців, дещо менше дбали вони про культове зодчество. Про розквіт ассирійської архітектури свідчить палац Саргона II (VIII ст. до н.е.).

Ансамбль палацу побудований на штучній терасі висотою 14 м. Він складається з семиярусного зікурата (загальну висоту його можна прирівняти до сучасного десятипо­верхового будинку) і численних споруд, згрупованих навколо внутрішніх дворів. Вхід був оздоблений баштами. По боках башт стояли гігантські статуї крилатих биків і левів з людсь­кими головами - "шеду", які символізували духів-охоронців. Скульптори, прагнучи показати фігури одночасно і в русі, і У спокої, додали їм п'яту ногу: якщо дивитись у фас, вони стоять, а якщо у профіль - ідуть. У палаці знаходилось ба­гато рельєфів, що уславлювали царя і його походи.

Саме з рельєфом пов'язані значні досягнення ассирійсь­кої скульптури. Особливої уваги заслуговують плити з па­лацу царів Сінахериба, потім Ашурбаніпала в Ніневії, які зображують поранених левів. Вони належать до пізнього періоду розвитку ассирійського мистецтва (VII ст. до н. е.). Невідомий скульптор майстерно передав трагізм ситуації. Він будує композицію на зіставленні ще живої передньої частини тіла тварини з уже нерухомими задніми лапами. Смертельно поранена левиця з останніх сил намагається звестись. Автор з великою достовірністю передає її стан. Здається, що навколишню тишу розриває довгий болісний рик звіра... Рель'єф "Поранена левиця" являє найкращий зразок скульптур у всій Передній Азії.

Важливою знахідкою в цьому ж палаці була бібліотека царя Ашурбаніпала - любителя й колекціонера літератур­них творів усієї Месопотамії. В зібрання увійшли всі дос­тупні (на той час) документи.

Численні розкопки відкрили мистецтво Урарту (XIII- VI ст. до н. е.), рабовласницької держави, що існувала на території сучасних Вірменії, Туреччини, Ірану. Про знач­ний розвиток архітектури свідчать залишки давніх фортець поблизу Єревана. На початку 20-х років нашого століття на території між Багдадом та Перською затокою англійські археологи віднайшли рештки величного колись храму бога місяця Нанна на руїнах міста Ур. Храм являв собою зіку-рат, споруджений із 6-гранників, мав прикрасу: цеглини різного пофарбування - 2 нижні поверхи чорного кольо­ру, 3-й - червоного, вершина - синього, а купол вкри­тий позолотою. Скульптура Урарту представлена бронзо­вими статуями воїнів, портретами з каменю, статуетками. Митці Урарту володіли також технікою розпису на стінах.

Мистецтво цієї держави вплинуло на дальший розвиток мистецтв народів Закавказзя.

В умовах рабовласницького ладу, необмеженого деспо­тизму, релігійного засилля мистецтво Стародавнього Схо­ду все ж набувало досвіду художнього осмислення світу, уславлення людини, реалістичного відтворення її образу.

 

 

3. ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ  СТАРОДАВНЬОЇ  ІНДІЇ

 

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними до­сягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й твор­че сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою ґрунтується на соціаль­них інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, що вся індуїстська література, як релігійна, так і світська, вщент сповнена натяками сексуального змісту та статевої симво­ліки і відверто еротичних описів.

Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визна­чають VI, IX і навіть XII ст. н. е. Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходя­чи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витво­рено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму - серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти - явище, без з'ясування якого не­можливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (вар­ни) - брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (зем­леробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки люди­ни залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійська каста - результат тривалого процесу станов­лення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, про­фесією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспіль­ства на касти закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.

З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV- II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми - бо­ротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму. Майже про­тягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос "Махабхарата" (18 книг) на теми етичні, релігійно-філософські з використанням міфологічних та історичних сюжетів.

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політично­го життя заснована Буддою у другій половині І тисячоліт­тя до н. е. Особливого розвитку державно-політичне жит­тя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина III ст. до н. е.). Збереглися численні едик­ти - вибиті на камені за наказом царя написи, розшифру­вання яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві до­сить цікаві морально-політичні принципи., які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни сус­пільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління краї­ною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в уп­равлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосову­вав учення про ахімсе - незашкодження людям і твари­нам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітар­но-диктаторську всередині країни, все ж в індійській куль­турі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, за­гальновідомий вплив на весь світ політики ненасильства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, - політики, яка знаходить все більше при­хильників і сьогодні.

На художню культуру давньоіндійського суспільства гли­бокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософсь­ких систем відзначається витонченістю зображення люди­ни і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобив­ши його численними скульптурними фігурами та барельє­фними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал-Кот (кінець XII ст.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони - завдання для вче­них майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишав­ся сексуальний зміст: статева символіка, виражена у ху­дожніх образах, ідеї поклоніння богу кохання - Камі. Ґрунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу косміч­ного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близь­кий Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

 

 

4. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

 

Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до н.е. її своєрідність, незвичайність по­лягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" - етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам. Цей про­цес знайшов своє найповніше відображення і завершення у вченні Конфуція (551-479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології феодального Китаю.

Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконален­ня людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розви­ток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

Хронологічні рамки стародавності культури Китаю - се­редина II тис. до н.е. - III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) - ХУІІІ-XII ст. до н. е.; Чжоу - 1027- 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань - III ст. до н. е. - III ст. н. е.

Китай - країна стародавньої цивілізації: на його тери­торії виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існу­вав тут довго - коли в XIV ст. до н. е. сформувалася пер­ша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху заро­дилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо - праоб­раз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях - династії Цінь (221-207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. - 220 р. н. е.).

Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких вина­ходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодруку­вання (VI-VIII ст.), фарфор (III - V ст). У галузі матема­тики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого сту­пеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра - число л. У галузі астро­номії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сон­ця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостере­ження за плямами на Сонці та ін.

Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важли­вий чинник культури і прогресу. Китайці вели жваву тор­гівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шов­ковим шляхом, а також з Кореєю, Японією, арабськими країнами - морським шовковим шляхом.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано "Фармакологію" (Бень цао), вперше стали робити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування гол­ковколюванням, припеченням, масажем.

Китайські будівничі здобули собі світову славу двома своєрідними пам'ятками. Протягом двох тисяч років, почи­наючи з VI ст. до н. е., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, - складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда в період династії Цінь - Великий китайсь­кий мур (IV - III ст. до н. е.) довжиною 4 тис. км для захи­сту кордонів. У III-VI ст. до н. е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти-пагоди, печерні храми. Над­звичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій вирі­зняється "Залізна" пагода доби династії Сун (960-1279).

У духовній культурі Стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен буденної свідомості, відомий в історії як "китайські церемонії". Це суворо фіксовані стереотипи ети-ко-ритуальних норм поведінки і мислення, які складалися на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. А деміфологізація й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинили формування унікальності китайця як представника культури. Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімей­них предків. З іншого боку, ті боги, які залишилися в пошані, позбавилися найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними божествами-символами, як-от Небо, Підне­бесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших ста­родавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо - не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао - це всеохоплюючий, всезагальний Закон і Абсолют, безформний і безіменний, небачений і нечуваний, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним - ось ключові принципи та кінцева мета стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфу­ціанства та даосизму.

У китайському мистецтві особливе місце посідають калі­графія, поезія та особливо живопис - гохуа - розпис во­дяними фарбами на шовку чи паперових сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя. Музика Китаю - одна з найдавніших у світі (збірник "Книга пісень" датується XI - VI ст. до н. е.).

Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу - [Реферат]

Дані

розмір: 109,0 кб
скачувань: 120
Автор:

 

сантехник сумы