Головна Пошук
робота на Тему

 

Середньовічне вільнодумство - [Реферат]

Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не одночасно: в Китаї - у III-II ст. до н. е., в Індії - перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії - у IV-VI ст., у Західній Європі - у V-VI ст., в Україні - у IX ст. Це був період остаточного форму­вання більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феодалізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незважаючи на виклю­чне становище релігії у феодальному суспільстві, роз­виток вільнодумства не припинився.

На Сході визначним його представником був та­джицький вчений, поет і філософ О. Хайям (бл. 1040-1131 рр.), який заперечував істинність священ­них книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини, вони сповнені філософських розду­мів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релі­гійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, що чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має цінність.

Вже наприкінці X - початку XI ст. видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіценна, 980- 1037 рр.) - вчений, філософ, поет, лікар - висуває теорію "двоякої істини", намагаючись довести неза­лежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролю ду­ховенства. У своїх працях він заперечував божественну Ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції - матеріальну й ідеальну. Його теорія "двоякої істини" мала на той час прогресивне значення. Ідеї Ібн Сіни знайшли свій подальший розвиток у поглядах іншого видатного мислителя арабського сві­ту про вічність матеріального світу, що довів пану­вання в ньому суворої необхідності, відкидаючи, таким чином, чудеса і втручання Бога у звичайний перебіг подій. Продовжуючи розвивати теорію "двоякої істи­ни", Ібн Рошд вважав, що шлях до вдосконалення людини лежить через науково-філософське знання, а не через містику й аскетизм, як твердять бого­слови.

Через араба Ібн Рощда (1126-1198 рр.), який на­родився і займався наукою і філософією у завойова­ній арабами Іспанії, вчення про "двояку істину" по­трапляє до інших європейських країн, де воно стає відомим під назвою аверроїзму. Незважаючи на пере­слідування аверроїзму католицькою церквою, на його офіційне засудження у 1513 р. на Беневентському со­борі, аверроїзм поклав початок тому "просвітитель­ському вільнодумству", яке підготувало матеріалізм XVIII ст.

Значну роль у розвитку вільнодумства і матері­алізму епохи середньовіччя відіграв англійський філо­соф і природознавець Р. Бекон (1214-1294 рр.). Він є передвісником дослідної науки Нового часу. Р. Бекон вказував на безплідність відірваного від життя схолас­тичного методу, пропагував значення досвіду та експерименту в розвитку наукового знання. На його думку, філософія повинна спиратися на досвід, конкретні науки, особливе місце серед яких він відводив фізиці й математиці. Значне місце в творах Бекона посідає розкриття неуцтва й аморальності християнського ду­ховенства. Незважаючи на те, що Бекон утримувався від критики релігійних догматів, церква вбачала в його філософських і антиклерикальних поглядах не­безпеку. За наказом духовних властей його було ув'язнено на 14 років.

Незважаючи на те, що в Європі V-XIV ст. па­нували теологія і церковна схоластика, видатні вчені, мислителі боролися за звільнення філософії з-під влади релігії.

Значну роль у поширенні ідей вільнодумства у се­редньовіччі відіграли численні народні антикле­рикальні рухи (павлікани - у Візантії, богоміли - у Болгарії, катари - в південній Франції та Італії, лолларди - в Англії, таборити - в Чехії та ін.). Відобра­жаючи в релігійній формі соціальний протест понево­леного селянства й міських низів проти феодальної експлуатації, ці рухи піддавали критиці державну ре­лігію, яка стояла на сторожі інтересів дворянства і духовенства.

Продуктом народного вільнодумства є анонімні твори "Про трьох обманщиків", які набули значного поширення вже у XIII ст.

В Росії в ту епоху до матеріалізму і вільнодумства наближалися окремі групи єретичних течій: стригольників (70-ті роки XIV ст.) і новгородські єресі (кінець XV ст.). У 40-х роках XVI ст. ідеї віль­нодумства знаходимо у висловлюваннях 1. Пересвє-това, який байдуже ставився до Святого Письма і ви­ступав проти релігійного гніту. Однак найбільш вида­тними вільнодумцями XVI ст. були М. Башкін і Ф. Косой. М. Башкін заперечував ряд догматів пра­вослав'я, виступав проти кріпосництва і за це його запроторили до монастиря. Ф. Косой був ченцем, але зрікся чернецтва і став на шлях заперечення потойбі­чного життя й безсмертя душі, а також багатьох інших положень православ'я. Вчення Ф. Косого викли­кало появу численних богословських трактатів, з яких до нас і дійшли відомості про нього.

Представником вільнодумства в Україні був один з видатних вчених пізнього середньовіччя Юрій Дрогобич (1450-1494 рр.) - вчений енциклопедист, доктор філософії, медицини і вільних мистецтв, ма­гістр астрономії, професор ряду університетів Євро­пи. Ю.Дрогобич мав великий вплив на багатьох дія­чів епохи Відродження, в тому числі й на Коперника. Одним з перших сприяв поширенню гуманістичних ідей в Україні.

Таким чином, хоча виступи проти релігії в період середньовіччя були майже неможливі, окремі ідеї ві­льнодумства знайшли поширення в усіх країнах Єв­ропи. Ці ідеї підготували грунт для нового, більш роз­винутого ступеня вільнодумства - вільнодумства бур­жуазного суспільства.

У.З. Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій. Розвиток вільнодумства у Західній Європі продовжувався в період розкладу феодального суспільства і початку формування капі­талістичних відносин. Цей період припадає на XV- XVI ст.

Виникнення кагаталістичного укладу супровод­жувалося розвитком науки, особливо природознав­ства, що сприяло посиленню матеріалістичної тен­денції в філософії. Ця обставина, а також загострення класової боротьби у феодальному суспільстві сприяли відродженню античного вільнодумства і піднесенню його на новий, вищий щабель.

Виступи проти католицької церкви відбувалися в релігійній формі. Так, XIV-XV ст. в Англії мав місце рух проти папства, теоретиком якого виступав Д. Уїкліф (1320-1384 рр.) - релігійний реформатор, свя­щеник. Обмежена критика католицької церкви Д. Ушгіфом була сприйнята народом з певною антирелігійною спрямованістю, зовсім не так, як він того бажав.

XV ст. ознаменувалося в Чехії могутнім рухом проти церкви, відомим під назвою гуситського. Ян Гус (1371-1415 рр.), який очолив цей рух, виступав проти авторитету церкви і протиставляв "Святому Письму" людський розум і досвід.

У XVI ст. у західноєвропейських країнах ан­тифеодальний рух і боротьба проти католицької церк­ви набули найвищого виразу в Реформації, яка здій­снила буржуазний ідеал "дешевої церкви".

Антикатолицькі настрої трудящих яскраво вия­вилися під час Селянської війни в Німеччині (1524- ф525 рр.). Одним з вождів цієї війни був Т. Мюнцер (1490-1525 рр.), який був пантеїстом, піддавав кри­тиці не лише католицизм, а й усе християнство. Він не визнавав Біблії і засуджував вигадки про "царство Боже". Вчення Т. Мюнцера за суттю було революцій­ним, хоча за формою - релігійним.

В епоху Відродження вільнодумні ідеї набули до­сить значного поширення. До них звертаються філо­софи, вчені, письменники, публіцисти. Загаль­новідомим є твір "Декамерон" італійця Боккаччо (1313-1375 рр.). В ньому автор не тільки відверто ви­словлює своє вороже ставлення до попів і ченців, а й прямо виступає проти релігії. Так, в новелі про три кільця Боккаччо проводить думку, що іудаїзм, іслам і християнство за своєю суттю однакові.

Німецький гуманіст У. Ґуттен (1488-1523 рр.), не­зважаючи на те, що сам належав до поміркованого крила реформізму, своїми творами об'єктивно сприяв поширенню вільнодумства, бо перевершив своїх сучасників у сатиричному викритті богословських недоречностей.

У цей самий період добре відомий П. Помпонацці (1462-1524 рр.) з Падуї, посилаючись на матеріалізм, відкинув догмат про безсмертя душі і протиставив йому твердження про зв'язок мислення з чуттєвим сприйняттям природних явищ.

До вільнодумців того часу належав і геніальний італійський художник, вчений, інженер і філософ Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.)- Католицьку церкву він називав "крамницею обманів", різко критикуючи теологію і марновірства. Використовуючи біблійні сю­жети і теми, Леонардо да Вінчі у своїх творах про­пагував реалізм і радість життя.

Колоритною фігурою вільнодумства XVI ст. був французький філософ Мішель де Монтень (1533- 1592рр.). Виходячи з принципів скептицизму, Мон­тень висміює ідею безсмертя душі, марновірство ду­ховенства, релігійну мораль і релігійний догматизм, хоч в цілому він і визнавав існування Бога.

Найбільшого значення в розвитку і обґрунтуванні вільнодумства в епоху Відродження набула наукова діяльність М. Коперника і Д. Бруно.

М. Коперник (1473-1543 рр.) піддав критиці гео­центричну систему Птолемея, згідно з якою центром Всесвіту вважалася Земля, навколо якої нібито руха­лись Сонце і планети. Він дав наукові докази ге­ліоцентричної системи, за якою центром нашої пла­нетної системи є Сонце. Це був відчутний удар по біблійному вченню про Всесвіт. Послідовники харак­теризували наукову діяльність М. Коперника як рево­люційний акт, яким природознавство заявило про свою незалежність від теології.

Д. Бруно (1548-1600 рр.) рішуче відкинув непо­слідовність вчення про "двоякість істини". Істина на­лежала лише науці, говорив Бруно. За його вченням, Всесвіт єдиний, матеріальний, вічний і нескінченний. Церква з виключною ворожістю ставилася до наукової діяльності Д. Бруно. Вимушений поневірятися по чужих країнах, Д. Бруно був схоплений інквізиторами і після восьмирічного ув'язнення засуджений до стра­ти. 17 лютого 1600 р. в Римі на Площі квітів Д. Бруно було спалено.

Така сама доля спіткала й Л.Ваніні (1585- 1619 рр.). Його твори і виступи не були такими оригі­нальними, як у Д. Бруно, він не пішов далі пантеїзму. Але в історії назавжди страшним обвинуваченням ін­квізиції залишилася його мужня смерть. В похорон­ному савані і з факелом в руці його вели по вулиці, потім тягли конем, як труп самовбивці, після чого відрізали язик і спалили на вогнищі.

Нове піднесення вільнодумства пов'язане з роз­витком матеріалізму в період ранніх буржуазних революцій в країнах Західної Європи (кінець XVI- XVII ст.). Це був час інтенсивного зростання про­дуктивних сил суспільства, посилення зв'язків між народами, нових успіхів і перемог науки. Розвиток природознавства потребував визволення науки від опіки церкви.

Вільнодумство цього періоду розвивалося під впливом геніальних ідей Г.Галілея (1564-1642 рр.), наукова діяльність якого була особливо разючою для релігії. Він одержав нові, ґрунтовніші підтвердження геліоцентричної системи М. Коперника і піддав кри­тиці вчення про принципову відмінність "земного" від "небесного".

Галілей критично ставився до релігії, хоч зму­шений був це приховувати. "Тільки з смертю дог­ми, - писав вчений, - починається наука". Своє критичне ставлення до релігії він прикривав теорією "двоякої істини" і не міг відійти від деїзму.

За боротьбу проти релігійних догм Г. Галілей пе­реслідувався церквою і змушений був погодитися на принизливу процедуру відречення від вчення Г. Ко­перника. Проте після відречення він сказав про Землю: "А все ж таки вона крутиться!"

Сучасником Г. Галілея був мислитель Ф. Бекон (1561-1626 рр.) - родоначальник англійського мате­ріалізму і експериментальної науки. Ф. Бекон домага­вся звільнення від теології, від помилок, що закрива­ють від нас дійсність. Об'єктивно сприяючи розвитку вільнодумства, він, однак, ніде не заявив про нього. Бекон не зміг піднятися вище теорії "двоякої істини".

Більш рішучий характер мало вільнодумство спів­вітчизника Ф. Бекона Т. Гоббса (1588-1679 рр.), який вів наполегливу боротьбу за витіснення релігії з філо­софії і науки, виступав проти теорії "двоякої істини", заперечував ідею бога і безсмертя душі.

Ще більш послідовно виявив свої вільнодумні погляди П. Гассенді (1592-1665 рр.) - французький вчений. Він написав ряд праць із природознавства, листувався з Г. Галілеєм, був прибічником і пропа­гандистом атомістичного вчення Епікура.

Видатною фігурою вільнодумства XVII ст. був Б. Спіноза (1632-1677рр.). 1670 р. Б. Спіноза видав "Богословсько-політичний трактат", в якому докладно виклав свої матеріалістичні і вільнодумні переко­нання. На його думку, основою всього світу є вічна, нескінченна субстанція, яку він ототожнював з при­родою. Спіноза доводив, що людина здатна пізнати природу, що наукове знання є єдиною формою знан­ня. Ототожнюючи, як і Д. Бруно, бога з природою, Спіноза був, по суті, пантеїстом. Значною його за­слугою є аналіз Біблії. Дослідник виявив у Старому Заповіті велику кількість суперечностей, довів, що Мойсей, якому богословська традиція приписувала авторство перших п'яти книг Біблії, не міг бути їхнім автором. Своїм "Богословсько-політичним трактатом" Спіноза викликав вороже ставлення до себе з боку ортодоксів. Завдяки цьому творові він уславився як вільнодумець, що поклав початок науковому аналізу Біблії.

Таким чином, XVI і XVII ст. ознаменувалися но­вими кроками в розвитку вільнодумних поглядів. Ви­ступи з критикою релігії в переважній більшості мас­кувалися пантеїзмом і деїзмом.

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. - М., 1990.

Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.

Анаксимен // Там само,

Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. - М., 1968. - Т. 1-2.

Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. - М., 1972. - Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. - М., 1980. Бруно Дж. О бесконечности Вселенной й мира. - М., 1936. Ван Чун /І Антология мировой философии. - М., 1969. - Т. 1. Вольтер. Философские произведения. - М., 1988. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. - М., 1974. - Т. 1. Гераклит // Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.

Герцен А. Письма об изучении природні // Сочинения. - М., 1985. -1.1.

258

Гоббс Т. Основи философии // Сочинения. - М., 1989. - Т. 1.

Гольбах   П.   Система   природи   //   Избр.   филос.   произ­ведения. - М., 1964.

Дарвин Ч. Происхождение человека й половой отбор // Со­чинения. - М., 1953. - Т. 5.

Демократ // Фрагменти ранних греческих философов.  - М., 1989. - Ч. І.

Дидро Д. Племянник Рамо // Сочинения. - М., 1991. - Т. 2.

Дрогобич Юрій // Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. - К., 1997. - С. 83-84.

Знгельс Ф. Анти-Дюринг // Сочинения. - Т. 20.

Знгельс Ф. К истории первоначального христианства // Со­чинения. - Т. 22.

Зпикур І/ Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.

Історія і теорія релігій та вільнодумства. - К., 1996.

Коллинз А. Философское исследование человеческой свобо­ди // Английские материалисти XVIII в. - М., 1967. - Т. 2.

Коперник Н. Очерк нового механизма мира // Антология мировой литератури. - М., 1970. - Т. 2.

Ксенофан Ц Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.

Ламетри Ж. Опит о свободе вьісказьшания мнений. - М., 1983.

Ленин В.   Об  отношениях  рабочей  партии  к религии // ПСС. - М., 1967. - Т. 15.

Лукиан. Избранное. - М., 1952.

Лукреций Кар. О природе вещей. - М.; Л., 1945.

Маркс К. К критике гегелевской философии права // Сочи­нения. - М., 1970. - Т. 1.

Мелье Ж. Завещание. - М., 1954. "       Монтень М. Опити. - М., Л.; 1960.

Ницше Ф. Антихристиашга // Сумерки богов. - М., 1990.

Рассел Б. Почему я не христианин. - М., 1987.

Свободомьісяие й атеизм в древности, средние века й в зпоху Возрождения. - М., 1986.

Спиноза Б. Богословско-политический трактат. - М., 1968.

Стоун Й. Происховдение. - М., 1985.

Тейяр де Шарден. Феномен человека. - М., 1980.

Фалес // Фрагменти ранних греческих философов. - М.,

1989. - Ч. 1.

Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произ­ведения. - М., 1955. - Т. 2.

Флоренский П. Столп й утверждение истини. - М., 1990.

Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. - М.,

1990.

Черньаиевский Н.   Суеверия  й  правила логики //  Сочи­нения. - М., 1986. -Т. 1.

Штраус Д. Жизнь Иисуса. - М., 1992.

Середньовічне вільнодумство - [Реферат]

Дані

розмір: 57,5 кб
скачувань: 52
Автор:

 

сантехник сумы