Головна Пошук
робота на Тему

 

Небезпека, природні ресурси, перша допомога - [Реферат]
 

1. Небезпека, її види та джерела.

Поняття про небезпечні та шкідливі фактори.

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, у свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Результат взаємодії людини з навколишнім середовищем може змінюватися в широких межах: від позитивного до катастрофічного, що супроводжується загибеллю людей і руйнуванням компонентів середовища. Негативні впливи, які виникають раптово, періодично або постійно діють у системі "людина - життєве середовище" і визначаються як дія небезпек. Небезпека - це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси, об'єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров'ю чи життю людини як прямо, так і згодом.

Життєвий досвід людини показує, що шкоду людині може нанести будь-яка діяльність: робота на виробництві (трудова діяльність), різні види відпочинку, розваги та навіть діяльність, пов'язана з навчанням. Небезпека - це явище або вплив на людину несприятливих або навіть несумісних із життям факторів. Небезпека зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або біологічні активні компоненти, а також характеристики, які не відповідають умовам життєдіяльності людини. Усяка діяльність людини є потенційно небезпечною.

Потенційна небезпека - це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити.

Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки; людина не має достатньо ефективних засобів захисту. Умови, за якими небезпека може реалізуватися в подію, називаються небезпечною ситуацією. Ситуацію, за якої проявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди - катастрофічною. Катастрофа (грец.) - переворот, знищення, загибель, випадкове горе, дія якого може продовжуватися в напрямі, що визначається дією, яка відбулася.

Аварія - це випадковий вихід з ладу машин, кораблів, літаків, їх пошкодження, руйнація, нещасний випадок, велика невдача. Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні. Екстремальною називають ситуацію в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічне навантаження досягає якої-небудь межі, при якій вона може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти відповідно до обставин, які виникли. Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек, нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну.

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе.

Класифікація та систематизація явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ: - за походженням (природна, техногенна, екологічна); - за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера); - за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі); - за шкодою (соціальна, технічна, екологічна); - за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій. Перші три класифікації належать до елементів життєвого се-редовища, яке оточує людину, - природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки - це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).

Техногенні небезпеки - це небезпеки, пов'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують їх.

Соціальні небезпеки - це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни. Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки - природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні.

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.

Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних факторів.

Фактор (лат. factor - діючий, що вчиняє) - причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси. У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі. Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану).

Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших.

Хімічні фактори - це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через:

1) органи дихання,

2) шлунково-кишковий тракт,

3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).

 

2. Визначення вичерпних та невичерпних природних ресурсів.

Природні ресурси - компоненти природи, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) як засоби виробництва і предмети спо­живання. До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія Сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води. При­родні ресурси поділяються на мінеральні, енергетичні, водні, земельні, біологічні (рослинні, тваринні), кліматичні, рекреаційні.Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси. Але во­ни не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно зростають. Про­мислові підприємства використовують воду, сировину, паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями, скільки соціально-економічними потребами.

Розрізняють вичерпні і невичерпні природні ресурси.

Вичерпні ресурси в свою чергу поділяються на відновлювані та невідновлювані.До відновлюваних природних ресурсів належать родючі грунти, рослинність і тваринний світ. Під час використання вони безперервно відновлюються самою природою, однак, їх природне відтворення (відновлення родючості грунтів, де­ревної й трав'яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше при­ходить у суперечність з дійсністю. Витрата відновлюваних ресурсів (вирубуван­ня лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати розміри їх природного відтво­рення.Для того, щоб цього не було, треба: а) раціональніше видобувати і об­робляти природні ресурси; б) завчасно залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього послабити використання виснажених; в) штучно відновлювати ресурси, що можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природа; г) відшукувати штучні замінники.До невідновлюваних ресурсів належить більша частина корисних ко­палин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуа­тувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ.

До невичерпних природних ресурсів належать водні та кліматичні.

Водні ре­сурси - води, що використовуються як джерело водопостачання населення, про­мисловості та сільського господарства, а також як джерело енергії.

Кліматичні ре­сурси - сонячна радіація - як джерело світла, тепла та енергії, енергії вітру. Ат­мосферні опади можна відносити до водних та кліматичних ресурсів. Використан­ня невичерпних природних ресурсів не призводить до загального зменшення їх за­пасів на Землі. Тільки забруднення вод та атмосфери може стати серйозною пе­решкодою подальшого розвитку виробництва, призвести до погіршення умов жит­тєдіяльності населення.

 

3. Перша медична допомога і самодопомога при травмах, кровотечах, зупинці дихання.

Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потерпілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу травми чи захворювання. Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим {самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога). Це  тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов'язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж серця, уведення заспокійливих ліків, гасіння одягу, що загорівся, транспортна іммобілізація, надівання протигаза, виведення (винесення) потерпілого із зараженого місця, часткова санітарна обробка.

 

Види Кровотеч. Перша Медична Допомога При Кровотечах

Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, які безпосередньо, загрожують життю. Кровотечами називають витік крові з ушкоджених кровоносних судин.Залежно від характеру ушкодження судин розрізняють артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні кровотечі. Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові. Ознаки артеріальної кровотечі: яскраво-червоний колір крові, витікання крові пульсуючим струменем. При венозній кровотечі колір крові темніший, витікання крові безперервне, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м"язів. У цьому випадку кровоточить уся поранена поверхня. Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести До смерті.Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під рукою, при наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем судину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути кінцівку.Накладання тугої пов'язки - найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов'язки використовують індивідуальний пакет. Проте тугу пов'язку не слід накладати занадто туго. Якщо після накладання пов'язки нога чи рука носиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов'язки означає повне припинення кровообігу.Затиснути артерію пальцями з метою зупинки кровотечі можна за будь-яких обставин. Затиcкання проводиться не в рані, а вище- ближче до серця, перед накладанням джгута або пов'язки.

Щоб уміло й швидко спинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця затискання артерій. Знаходять артерію за пульсом. Намацавши артерію, притискують її до найближчих кісток вище місця поранення до припинення пульсу і зупинки кровотечі.Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі - вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці- зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови- сонну артерію збоку від гортані до хребта.При кровотечах у районі плеча і плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію - до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію- до плечової кістки в підпахвовій ямці.При кровотечах із ран передпліччя притискують плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискують стегнову артерію.Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку придушення нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов'язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком . Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне.Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце, де накладається закрутка, захищають м'якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав'язують вузлом, у кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують доти, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом (мал. ).Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають первинною пов'язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику паперу і прикріпити його до пов'язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.Влітку джгут накладають на кінцівку не більш ніж на годину, взимку - на півгодини. Наприкінці цього часу потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більш ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.Щоб тимчасово спинити кровотечу при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні . Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само при пораненні передпліччя руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискують до живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана в районі пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати.У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення голови, шуму у вухах, холодного поту - потерпілого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою.

Будь-яка, навіть невеличка рана становить загрозу для життя потерпілого, оскільки вона може бути джерелом зараження різними мікробами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики цих ускладнень при наданні першої медичної допомоги- якнайшвидше накладання на рану стерильної пов'язки.

 

Перша медична допомога при раптовому припиненні серцевої діяльності і дихання.

Нерідко зовнішній вигляд людини, яка потрапила в біду, значні ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження, що вона померла. Тому необхідно знати ознаки, які вказують на те, що потерпілий живий і потребує медичної допомоги:дзеркало, прикладене до рота, пітніє - отже, потерпілий дихає;

зіниця звужується при наближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика) і розширюється при віддаленні;

палець руки набрякає, якщо його перев'язати ниткою - отже, система кровообігу діє, фіксуються застійні явища;

шкіра запалюється (червоніє) під дією запаленого сірника чи цигарки.

При раптовому припиненні серцевої діяльності і дихання наступає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж розпочати непрямий масаж серця і штучне дихання (штучну вентиляцію легень), то є шанс урятувати потерпілого. Штучну вентиляцію легень виконують різними способами; з них найрозповсюдженіший - «з рота в рот».

Перш ніж розпочати штучне дихання, потрібно покласти потерпілого на спину і переконатися, що його повітропроникні шляхи вільні для проходження повітря. З цією метою його голову максимально відхиляють назад. Якщо щелепи стиснуті, то треба висунути нижню щелепу вперед і, натискуючи на підборіддя, розкрити рот, потім серветкою очистити ротову порожнину від слини та блювотної маси і розпочати штучне дихання: накласти на відкритий рот потерпілого розкриту серветку (носову хустинку), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно притулити свої губи до губ потерпілого (для герметичності) і з силою видихнути повітря йому в рот (мал., а). Вдувати треба таку кількість повітря, щоб воно щоразу якомога повніше розправляло легені потерпілого (це можна побачити, стежачи за рухом грудної клітки). При пораненні (ушкодженні) нижньої щелепи штучне дихання можна здійснити іншим способом: вдувати повітря через ніс потерпілого (рот має бути закритим). Повітря вдувають ритмічно 16-18 разів за 1 хв до поновлення природного дихання або до встановлення цілком певних ознак смерті.

При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого є відсутність пульсу, серцебиття і реакції зіниць на світло (зіниці широко розкриті), негайно розпочинають непрямий масаж серця: потерпілого кладуть на спину на тверду, жорстку поверхню. Стають з лівого боку від нього і кладуть свої долоні одна на одну на ділянку нижньої третини грудної клітки потерпілого. Енергійними ритмічними поштовхами (50-60 разів за 1 хв) натискують на груди, після кожного поштовху відпускаючи руки, щоб дати можливість випростатися грудній клітці. Передня стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину не менше ніж 3^4 см.

Непрямий масаж серця виконується в поєднанні зі штучним диханням . У цьому випадку допомогу потерпілому надають двоє або троє. Перший робить непрямий масаж, другий- штучне дихання способом «з рота в рот», а третій стоїть справа від потерпілого, підтримує його голову і має бути готовим замінити будь-кого з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця здійснювалися безперервно. Під час вдування повітря натискати на грудну клітку не можна, це потрібно робити поперемінно: 4-5 натискань на грудну клітку (на видиху), потім одне вдування повітря в легені (вдих).

Штучне дихання у поєднанні з непрямим масажем серця є найпростішим способом реанімації (оживлення) людини, котра перебуває у стані клінічної смерті. Коли потерпілі літні люди, слід пам'ятати, що кістки в такому віці крихкі, тому рухи повинні бути не дуже енергійними. Здійснюючи непрямий масаж маленьким дітям, на грудну клітку натискають пальцем.

Якщо припинення дихання і серцевої діяльності сталося внаслідок ураження електричним струмом, то спочатку потерпілого звільняють від дії струму, від тісного одягу, а потім негайно починають реанімацію.

 

Перша допомога при травмах

Надання першої, передлікарської, допомоги при травмах - одна з головних проблем на підприємствах, тому що така допомога може визначити не лише результат подальшого лікування, але й зберегти життя постраждалого.

Якщо постраждалий знаходиться в стані клінічної смерті, необхідно негайно розпочати його реанімацію, тобто відновлення життєдіяльності організму, а саме - відновлення серцевої діяльності та прохідності дихальних шляхів і самого дихання. Основні методи реанімації: непрямий масаж серця та штучна вентиляція легенів.

Техніка непрямого масажу серця (НМС).

Принцип НМС - періодичне стискування серця між грудниною і хребтом. Абсолютним свідченням про необхідність НМС є зупинка пульсації сонних артерій. Постраждалого кладуть на жорстку поверхню і починають ритмічно натискувати не груднину 60-90 разів на хвилину. Натискування треба здійснювати двома руками: основа долоні правої руки - на нижній третині грудини, а долоня лівої руки - на правій кисті зверху. Дітям НМС необхідно провадити однією рукою, а новонародженим - пальцями. При ефективному масажі на сонних артеріях з'являється чітка пульсація, зіниці звужуються, губи рожевіють.

Техніка штучної вентиляції легень.

Попередньо перевіряється прохідність верхніх дихальних шляхів: ввести палець в рот постраждалому для з'ясування - чи немає там вільних сторонніх предметів (зубів, протезів і т.ін.), витягти язик, виставити підборіддя, підкласти під плечі валик, щоб голова була відкинута назад, а шия витягнута. Реаніматор стискує пальцями ніс постраждалого, потім робить глибокий вдих і чимдужче вдуває повітря в рот хворого, поки у того не піднімуться груди, після цього швидко відсторонюється і робить глибокий вдих - постраждалий в цей час робить пасивний видих. Перші 5-10 вдувань необхідно робити швидко, потім зі швидкістю 12-20 вдувань на хвилину до появи самостійного дихання. Якщо реанімацію здійснюють дві людини, то на одне вдування в легені постраждалого роблять 5 натискувань на груднину; якщо реанімує одна людина, то на одне вдування роблять 15 натискувань.

Перша допомога при пораненнях: зупинка кровотечі, закриття рани стерильною пов'язкою, а при пораненнях з великою зоною ушкоджень та переламів кісток - іммобілізація (нездатність рухатися) кінцівок транспортними шинами або підручними засобами. Серед тимчасових засобів зупинки кровотечі найчастіше застосовується стискувальна пов'язка, яка ефективна при венозній, капілярній і навіть артеріальній кровотечі з невеликих судин. При артеріальній кровотечі з магістральної судини як тимчасовий засіб застосовується пальцеве перетиснення артеріального стовбура на відстані, граничне згинання кінцівки в суглобі та накладення джгута.

При переламах кісток необхідно досягнути нерухомості кісткових уламків. Це досягається іммобілізацією кінцівки в двох суглобах (вище і нижче переламу). Не менш грізне ушкодження - вивихи суглобних поверхонь кінцівок. При таких вивихах кінцівку належить зафіксувати в тому стані, який вона зайняла внаслідок вивиху, шиною, бинтовою чи косинковою пов'язкою.

Постраждалим з ушкодженням хребта штучну вентиляцію легень проводять без розгинання шиї. В таких випадках постраждалого треба якнайшвидше покласти спиною на довгу дошку або щит за допомогою не менш як трьох осіб.

У будь-яких випадках після надання першої допомоги постраждалого належить якомога швидше доставити в лікувальний заклад.

Небезпека, природні ресурси, перша допомога - [Реферат]

Дані

розмір: 78,0 кб
скачувань: 83
Автор:

 

сантехник сумы